До 70-ї річниці угорської революції 1956 р.
15 жовтня 2026 року в Посольстві Угорщини в м. Київ відбувся захід з нагоди 70-ї річниці Угорської революції та боротьби за незалежність 1956 року. У програмі заходу була відкриття виставки «Революція і війна за незалежність 1956», наданої Комітетом з питань національної пам’яті Угорщини, та лекції, присвячені історії революції й боротьбі за свободу.
Присутніх з нагоди 70-ї річниці революції привітав тимчасово повірений у справах Посольства Адам Цегледі, який у своєму виступі провів історичні паралелі з подіями в Угорщині та Револіцієм Гідності у Київі.
Завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції Ужгородського університету, кандидат історичних наук, доцент Ласлов Зубанич провів для присутніх академічну лекцію «1956: шістнадцять днів свободи. Угорська революція та її історичний спадок».
23 жовтня 2026 року виповнюється 70 років від початку однієї з найвизначніших подій в історії Центральної та Східної Європи ХХ століття — Угорської революції 1956 року. Це була подія, яка розпочалася як студентська демонстрація, переросла в масове народне повстання, поставила під сумнів існування комуністичної диктатури та перетворилася на боротьбу за політичну свободу, національну незалежність і право народу самостійно визначати власне майбутнє.
Водночас це була трагедія. Угорці наважилися виступити проти системи, яка спиралася на військову, політичну та репресивну могутність Радянського Союзу. Вони сподівалися, що міжнародна солідарність і внутрішня рішучість допоможуть їм відстояти свободу. Проте 4 листопада 1956 року радянська армія розпочала масштабну військову операцію, спрямовану на придушення революції. Збройний опір поступово згас. Революційні прагнення не були реалізовані одразу. Настали репресії, судові процеси, страти та масова еміграція. Але історія на цьому не завершилася.
Через 33 роки, 23 жовтня 1989 року, саме в день річниці революції, Угорщину було офіційно проголошено Угорською Республікою. Подія, яку комуністична влада десятиліттями називала контрреволюцією, стала одним із фундаментів демократичного відродження країни.
Для Закарпаття ця тема має особливе значення. Угорщина є нашим безпосереднім сусідом, а події 1956 року розгорталися неподалік від сучасного українсько-угорського кордону. Тодішнє Закарпаття перебувало у складі Радянського Союзу, тому революція мала для регіону не лише міжнародно-політичний, а й суспільний та людський вимір.
Чому треба продовжуємо говорити про Угорську революцію через 70 років після її початку? Тому що 1956 рік дозволяє краще зрозуміти природу авторитарної влади, межі міжнародної солідарності, значення національного суверенітету та роль громадян у визначенні власного майбутнього.
Угорська революція не була випадковим вибухом невдоволення. Вона стала результатом багаторічного політичного тиску, економічних труднощів, репресій і придушення національних прагнень. Події жовтня 1956 року показали, що суспільство може вийти за межі страху, коли переконується: подальше мовчання означатиме відмову від власної гідності.
Водночас революція засвідчила, наскільки складно відстояти свободу, коли проти неї виступає військова сила великої держави, а міжнародні партнери не готові перейти від політичних заяв до практичних дій.
Вона нагадує нам і про роль історичної пам'яті. Комуністична влада могла контролювати засоби масової інформації, переслідувати учасників повстання та нав'язувати власне трактування подій. Проте вона не змогла остаточно знищити пам'ять про прагнення угорців до свободи.
Через десятиліття ця пам'ять стала одним із чинників демократичних змін. Для України та Закарпаття історія 1956 року має особливий вимір. Вона допомагає осмислити досвід життя в умовах радянської системи, взаємозв'язок національної свободи й державного суверенітету, а також значення права народів самостійно визначати своє майбутнє.
Але є ще один важливий урок. Історія не повинна перетворюватися на набір дат, імен і військових операцій. За кожною датою стояли людські долі: студенти, які вийшли на демонстрацію; робітники, які створювали ради; родини, які втрачали близьких; політичні в'язні; біженці, які залишали батьківщину; люди, які десятиліттями зберігали пам'ять про пережите.
Саме через ці долі ми можемо зрозуміти справжню ціну свободи. Революція може зазнати військової поразки, але це не означає, що перемогла система, проти якої вона була спрямована. Танки можуть придушити повстання, репресії можуть змусити людей мовчати, а пропаганда – спотворити минуле. Проте вони не здатні назавжди знищити прагнення людини до свободи. Угорці 1956 року не здобули свободи одразу. Але вони залишили наступним поколінням приклад громадянської мужності та нагадування про те, що національна гідність не може бути остаточно підпорядкована силі.
Тому«шістнадцять днів свободи» – це не лише назва короткого періоду угорської історії. Це символ прагнення народу бути господарем власної долі.
Директор Педагогічного музею України, доктор педагогічних наук Олександр Міхно виступив із лекцією «Олекса Тихий (1927–1984): уроки свободи і гідності».
Звернення до постаті українського педагога, правозахисника й дисидента Олекси Тихого в контексті річниці Угорської революції було закономірним: його відкритий протест проти введення радянських військ в Угорщину 1956 року став однією з підстав першого арешту та семирічного ув’язнення. Історія Олекси Тихого засвідчує спільність досвіду українців та угорців у протистоянні радянському тоталітаризму й утвердженні права народів на свободу.
У лекції Олександр Міхно розкрив постать Олекси Тихого крізь призму його педагогічних поглядів, моральних принципів і громадянської позиції. Особливу увагу приділив розумінню гідності як основи виховання, відстоюванню права на українську мову в освіті, критичному осмисленню радянської шкільної системи та вірності власним переконанням. Педагогічні праці Тихого, заборонені за його життя, сьогодні дають підстави для розмови про дитиноцентризм, індивідуальний підхід і моральну відповідальність учителя.
Участь директора Педагогічного музею України в заході стала нагодою представити українську педагогічну спадщину в міжнародному контексті та привернути увагу до постаті педагога, для якого свобода, людська гідність і відповідальність були нероздільними цінностями.
Участь у заході також засвідчила важливість культурного й наукового діалогу між Україною та Угорщиною, зокрема осмислення спільного історичного досвіду боротьби за свободу та збереження національної ідентичності.
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter.
